«Колгоспники та їхні діти вмирають від голоду. Хлібозаготівлю вони виконали повністю...»
Вечірня газета
…Народ, котрий не має власної державності, приречений на незнання своєї історії. Ніколи не були зацікавлені колишні можновладці висвітлювати минувшину України у всій її величі і трагізмі. Чому? Бо до того трагізму безпосередньо доклали рук вони самі або їхні духовні попередники. Це певною мірою стосується зокрема й історії нашої Батьківщини початку 1930-х.
Дослідження, що проводились у другій половині 80-х років, показали, що місцеві державні архіви майже або практично не мають документальних свідчень голодомору. Але, виявилось, подібні матеріали є. Вони зберігались під грифом “таємно” в архівах КПРС та КДБ. Партійно-державна номенклатура свого часу заборонила знайомитися з документами про голод 1932-33 років післявоєнним поколінням українців.
Таким чином, ще донедавна науковці були позбавлені можливості досліджувати й обнародувати передумови, обставини і наслідки голодомору. Це все заважало отримати відповіді на запитання: чому голод був саме на родючих землях України? Адже дві третини території України займають надзвичайно родючі чорноземи. У 30-х роках їхній відсоток був ще більший, бо територія УРСР тоді була меншою. За своїми площею та віддачею ці чорноземи відносяться до найцінніших у світі.
Предки наші заснували найдавніші землеробські цивілізації в Європі. Звідтоді хліборобство стало споконвічним господарським заняттям українців. Щедра земля, багата живність, помірний клімат дозволяли нашим пращурам забезпечувати себе плодами своєї праці, що сформувало певний ментальний тип народу, котрий жив за своїми звичаями і не заздрив чужому. Та все це сприяло постійним зазіханням панівних верств близьких і далеких агресивних сусідів. Саме тому нашими землями пройшли з вогнем і мечем монголо-татари, на них гніздились польські і литовські феодали, їх грабували кримські татари і турки. Росія сюди принесла кріпацтво, фашисти звідси вивозили хліборобів і чорнозем. Голодомор 30-х став логічною ланкою пограбування українського села. Кіровоградщина ж знаходиться в центрі України, тому так сталося, що її не минало жодне з лихоліть…
Втім, після сотень років кріпосного права, панщини, запроваджених у наших краях російськими імператорами, на початку 20-х років ХХ сторіччя з’явився промінь надії. Нова економічна політика, котра почала реалізовуватись в ті часи, сприяла розвиткові сільськогосподарського виробництва. Гарантована можливість вигідно для себе реалізовувати частину врожаю стимулювала зацікавленість селян у підвищенні продуктивності праці, збільшенні площі оброблюваних земель.
Але в другій половині 20-х років у СРСР було взято курс на індустріалізацію, котра здійснювалась у формі сталінського “стрибка” в соціалізм. Одним з найважливіших джерел його фінансового і продовольчого забезпечення повинні були стати колгоспи (одноосібники вступати у невигідні відносини з державою не бажали) з наддешевою робочою силою. Крім цього, колгоспи, за висловом Й.Сталіна, складали “основну базу для переробки селянина, для перетворення всієї його психології в дусі пролетарського соціалізму”. Враховуючи те, що село України було середовищем, котре традиційно берегло генотип народу, удар завдавався і по підвалинах української нації.
Втративши фактично ті паростки позитивного досвіду, котрі у 20-х роках малися в землеробських артілях, комунах, товариствах, що виникли на добровільних засадах, на початку 30-х років розпочалася фронтальна робота із суцільної колективізації, котра супроводжувалася насильством над селянством, репресіями щодо багатьох старанних господарів, натискними методами керівництва створених господарств. На село після ліквідації останніх залишків НЕПу фактично повернулася прод- розверстка часів воєнного комунізму у вигляді нереальних планів хлібозаготівель.
1930-го року селяни витримали продрозверстку (незважаючи на те, що вона кілька разів збільшувалася) лише завдяки доброму урожаєві. Але вже тоді стали помітними рецидиви кризових явищ – колгоспники фактично не мали економічної зацікавленості продуктивно працювати, оскільки майже нічого за це не отримували.
“Чи тсоз (товариство спільного обробітку землі, – С.Ш.) не буде друга кріпаччина? Тсоз – вірьовка бідняку на шию… Як голим і босим приступати до тракторів? В сільськогосподарській комуні з голоду здихають, а ми не хочемо. Тсоз – панщина…” Такі питання і думки прозвучали на зборах у селі Соснівці Олександрівського району того року. Вони зафіксовані в архівних документах. 21 серпня 1930 року газета “Червоний шлях” повідомляла: "У селі Піщаному Броді Новоукраїнського (тепер Добровеличківського, – С.Ш.) району наймитсько-бідняцька група існує тільки на папері. Партійний осередок замість керівництва зневажає цю справу. У зв’язку з тим, що групи не працюють, біднота під тиском куркульської агітації виходить із колгоспу. Так з артілі “Вільне життя” вийшло багато бідноти”.
Задля валу колгоспників часто змушували сіяти неприйнятні для даної місцевості культури. Відчутною була відсутність тяглової сили, оскільки значну частину тварин селяни через нестачу кормів та небажання здавати до колгоспів зарізали, а тракторів катастрофічно не вистачало. На одноосібників наклали надобтяжливі податки. Тому під час жнив 1931 року було втрачено частину зерна. До цього додалась і посуха на півдні України… Уже того року були відомі факти голодування.
Однак січень 1932 року влада оголосила ударним по завершенню плану хлібозаготівель. У середині місяця Укрколгоспцентр критикував Новоукраїнський район за ігнорування мобілізації колгоспного активу до боротьби з куркулем, що привело район до зриву хлібоздачі. Центральний же Комітет Компартії прийняв постанову про “оздоровлення” керівництва Зінов’ївського району. Активісти Федварської сільради Знам’янського району за нездачу хліба сімдесятирічного Нікуленка ставили в сніг на шість годин; Рутковського спочатку побили, а потім виставили роздягнутим на мороз. За таку екзекуцію члени сільради отримали від двох з половиною до трьох з половиною років ув’язнення.
План хлібозаготівель 1931 року було виконано лише шляхом конфіскації усього товарного зерна та значного вилучення продо- вольчих, фуражних і навіть насіннєвих фондів. До наступного року площа посівів зменшилася на 20 відсотків.
У 1932 році план заготівлі зерна було піднято на 44 відсотки. І це було зроблено тоді, коли після напівголодної зими люди харчувалися різноманітними сурогатами, єдину надію покладали на новий урожай. Весною слід було забезпечувати насіннєві фонди. Дійшло до того, що у 180 районах України, котрі не виконали план по заготівлях, із централізованого постачання були зняті навіть їдальні дитячих виховних закладів.
Катастрофічне становище було зафіксовано у протоколі Златопільського (тепер Новомиргородського) районного товариства “Друзі дітей” 15 березня 1932 року: “Зараз стан із харчуванням дітей в установах інтернатного типу загрозливий. Дитколонія… не одержує продуктів. Дитсадок знаходиться на випадковому постачанні… Видача гарячих сніданків по обох семирічках Златополя припинена. Запасів школи ніяких не мають”. Із 121 учителя Новомиргородського району в квітні лише дев’ять чоловік отримали хліб. Викликаний хлібозаготівлями осінньо-зимового періоду 1931-32 років голод досяг максимуму в квітні-травні, коли у багатьох сільських районах вичерпалися запаси продовольства, насамперед хліба. Члени артілі “Праця незаможника” Андріївської сільради Новоархангельського району повідомляли ВУЦВК: “Колгоспники та їхні діти вмирають від голоду. Хлібозаготівлю вони повністю виконали, а після цього залишилися геть без хліба”.
Фізично ослабленим, охопленим апатією селянам, котрі не бачили для себе перспектив на колгоспній роботі, було важко працювати в полі. На 20 травня в республіці засіяли лише половину від запланованого. Посівна кампанія затягнулася до кінця червня, але недосів все одно становив понад два мільйони гектарів (пізніше було недовиконано і план зяблевої оранки на зиму – 53 відсотки). Площі, відведені під чорний пар, заростали бур’янами. Внаслідок поганого обробітку просапних культур частина посівів загинула.
Відрив безпосередніх виробників від засобів виробництва відсував на задній план їх віковий досвід сільського господарювання. Більше того, продрозверстка здійснювала руйнівний вплив на селянську психологію, мораль, український менталітет. Адже колгоспники змушені були красти… власну сільськогосподарську продукцію. Рятуючись від голодної смерті, вони таємно рвали колоски, намагаючись принести трохи зерна додому. Наслідком цього стало прийняття 7 серпня 1932 року постанови ВЦВК про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації. Згідно з нею, судові установи за крадіжку майна застосовували смертну кару або 10-річне ув’язнення. Цю постанову в народі назвали “законом про п’ять колосків”. Зверху вимагалося ще більшого “прискорення розслідування справ у органах дізнання і слідства, посилення удару по розкрадачах”. Для того, щоб селяни не змогли покинути колгоспи і переїхати до іншої місцевості, була введена кріпосницька система внутрішніх паспортів.
У 1932 році населення нашого краю зіткнулось із труднощами при зборі сільськогосподарського врожаю, здачі державних поставок. Про “боротьбу тисячних колгоспних маc за своєчасне скошення хліба і заскиртування” на Зінов’ївщині регулярно йшлося у місцевій пресі. На середину вересня тут було заскиртовано 90 тисяч гектарів. При цьому використовувалася тяжка праця. Нестача кінського тягла перекривалася коровами. Скиртували й вручну – носилками, ряднами.
На середину вересня у Зінов’ївському районі було обмолочено лише 30 відсотків хліба (здано 14,4 відсотка) від річного плану, зорано під осінню сівбу 23 відсотки ниви і не розпочато ще було сівби. Артіль “Культурна революція” Клинцівської сільради план заготівель 1932 року виконала на 60 відсотків, осінню посівну кампанію провела з недосівом 41 гектар, не виконала зяблеву оранку. На 1 листопада Україна виконала план хлібозаготівель лише на 41 відсоток. Для “виправлення” становища у жовтні на Україну прибула надзвичайна комісія на чолі з Молотовим. Загони активістів розпочали обшуки кожної хати з метою реквізиції хліба, котрого не вистачало до плану. Той час зловісно закарбувався у документах крутими репресіями щодо селянства, наростанням продовольчих труднощів, смертного голоду. У колгоспах, котрі не виконали плани хлібоздачі, припинялась видача натуравансів, ставилась вимога повернути хліб, використаний для потреб громадського харчу- вання.
Застосовувались натуральні штрафи у розмірі 15-и місячних поставок м’яса. При молотарках призначались контролери, а при сільрадах – спеціальні трійки. З метою подолання “куркульського опору” хлібозаготівлям на “чорну дошку” заносилися колгоспи і села. Ліквідовувалися насіннєві фонди. У газетах повідомлялося про розстріли “антирадянських елементів”, “націоналістів”, “контрреволюціо- нерів”, “саботажників”, “куркулів”, “ошукан- ців”.
Не кращий був стан із заготівлею інших продуктів землеробства. Добровеличківський район на 10 листопада заготовив лише шість відсотків картоплі від плану. Районна контрольна комісія відзначала, що заготовачі, “роз’їжджаючи по селах, збирали лише явно брехливі документи, які свідчили про відсутність картоплі”. У селі Водяному із 10 центнерів не було заготовлено нічого, у с.Добрянці із 160 центнерів – 42. Цибулі по району заготовили 1,5 тонни (план – 5), молока – 1974 літри (16,1 відсотка). За вказаними фактами було знято з роботи голову Дружелюбівського сільгоспкоптовариства (матеріали на нього передали слідчим органам), головам Дружелюбівської і Радянської сільрад оголошено суворі догани.
На засіданні Богодарівської комісії сприяння хлібозаготівлі відзначалося, що план хлібозаготівлі в одноосібному секторі “злісно не виконується, тому що немає відповідного нажиму на куркульсько-приватну хлібоздачу”, і через те “потрібно підняти клопотання про вислання за межі України з конфіскацією всього майна”. Підлягали висилці з Олександрівського району родини священно- служителів, заможних селян та інших “неблагонадійних елементів” із сіл Несваткового, Голикового, Верещаків, Розумівки, Бірок, Стримівки, Триліс, Кримок.
У грудні по Україні були заблоковані 82 райони, в котрі, за невиконання плану заготівель, заборонявся ввіз будь-яких товарів першої необхідності. Їхнє населення не мало права виїзду за межі районів. Попри все у цей час було зафіксовано багато випадків утечі селян з УРСР через польський кордон на Галичину та Волинь, де голоду не було…
Смертність у сільській місцевості в четвертому кварталі перевищувала народжуваність у республіці. У Зінов’ївську, котрий налічував у кілька разів менше жителів, ніж сьогоднішній Кіровоград, у 1932 році померло 2250 чоловік. За неповними даними у селах Олександрійського району 1931 року було зареєстровано 693 померлих, 1932 – 883, Знам’янського: 1931 року – 350, 1932 – 314.
Незважаючи на це, питання хлібозаготівель гостро стояло і в зимовий період 1932-33 років. “На нещадну боротьбу з класовим опором куркулів та їх агентури, на вивершення плану хлібозаготівель” мобілізувалась рішенням бюро Зінов’ївського міськкому ЛКСМУ від 3 січня 1933 року молодь. На час “штурмової декади завершення молотьби” за молотарками закріплювалось 70 відсотків комсомольців артілей, у села повинно було направитись 100 чоловік із ФЗУ заводу “Червона зірка”, 8 студентських бригад у села Богодарівку, Германівку, Лозоватку, Сасівку, Козирівку, Аджамку, Грузьке для практичної допомоги.
Бюро Бобринецького райпарткому відзначало, що стан хлібозаготівлі за 10-12 січня катастрофічний, “ще не зламано саботажу хлібозаготівель, який проявляється як з боку окремих комуністів (Рощахівка, Червона Долина, Витязівка), так і з боку частини правлінь колгоспів, що засмічені ворожим чи куркульським елементом,.. необхідно значно краще використати репресії як судового порядку, так і репресії штрафів…”
Ще більшій критиці були піддані комуністи, котрі не проявили заповзятості у вилученні хліба у Великовисківському (тепер – Маловисківський) районі, де 9 лютого на районній нараді говорилося: “…Розкраданню хліба сприяли ряд парторгів. Так, наприклад, коли вори, ледарі і симулянти зрізали колоски, колишній секретар Краснопольського осередку казав: "Аби народ не був голодний, він би не різав колоски”. Треба звернути увагу на чистоту партійних лав, у ряді місць комуністи проявляють боягузтво, коли їх виділяють на господарчу роботу в колгоспи…”.
Те “боягузтво” стає зрозумілим після знайомства зі списком комуністів Зінов’ївської міської організації, мобілізованих на постійну роботу головами колгоспів району. Тут можна зустріти і кочегара, і насосника, і друкаря, і слюсаря…
До весняної сівби артіль імені Дзержинського села Аджамки мала лише 10 центнерів насіння з необхідних 1288, решту планувалося “вилучити в куркулів і ледарів”. Артіль “Нове життя” Германівської (тепер Компаніївського району) сільради мала лише 8 центнерів із 512 необхідних. Тому колгоспники “самозобов’язувались повнотою зібрати насіння, вилучити і повернути розкрадене і доручили бригадирам разом з правлінням та активом довести диференційовані завдання до кожного колгоспника з мобілізації насіння, щоб до 10 березня кожна бригада артілі мала посівматеріал повністю”.
У статті “Розчавити саботаж, створити насіннєфонд” Зінов’ївської газети від 23.03.1933 року вимагалося тими ж шляхами знайти 151 центнер зерна в колгоспі Лозоватської сільради.
Третього березня 1933 року президія Зінов’ївської міськради прийняла обов’язкову постанову “Про охорону посівматеріалу для весняної посівної кампанії”, згідно з якою колгоспи під контролем сільради і міліції повинні були організувати охорону насіння, зокрема “шляхом введення до складу охорони перевірених, стійких ударників, встановлення цілодобового чергування”. Завдяки подібним захо- дам у багатьох районах вдалося відібрати практично весь хліб у селян. У зведенні Харківського облземуправління серед передових районів області називався Новогеор- гієвський (тепер – Світловодський).
Спеціальна комісія Зінов’ївського міськкому партії зафіксувала, що в селі Федосіївці колгоспники їли пацюків. А у зведенні інформаційного сектора оргінструкторського відділу ЦК КП(б)У від 1 квітня йшлося про випадки людоїдства у Новомиргородському, Знам’янському і Новоукраїнському районах.
Під контроль брався і новий урожай. У липні Добровеличківський райвиконком категорично заборонив сільрадам видавати колгоспникам на харчі хліб у зерні, “бо це йшло всупереч директивам центру та сприяло розбазарюванню хліба”. Дозволялося видавати лише борошно в розмірі 10 відсотків обмолоченого врожаю за перші 3-4 дні молотьби. Порушники цього порядку повинні були притягуватись до судової відповідальності. У тому ж місяці райвиконком та партком критикували за “злочинну недбалість” голів сільрад та секретарів партосередків у зв’язку з загрозою невиконання планів по здачі м’яса та молока. На 01.09.1933 року план хлібоздачі по одноосібному сектору було виконано в Добровеличківці на 11 відсотків, Липняжці – 12, Ново-Лутці – 3,5, Добрянці – 7,7. У зв’язку з цим вимагалось застосувати “до злісних нездатчиків репресивних заходів згідно закону про обов’язкову хлібопоставку державі”, а до голів сільрад – “рішучих заходів впливу”. Тоді ж райвиконком пропонував притягати до відповідальності “волокитчиків та зривщиків” державних планів заготівлі городини.
Найтрагічніша історія 1933-го закарбована у метричних книгах, які, навіть неповністю збережені, дають уявлення про помітний ріст смертності. За 1933 рік у Зінов’ївську померло 4500 чоловік, в т.ч. у січні – 296, лютому – 414, березні – 679, червні – 572, липні – 535, вересні – 275. В Олександрії у 1933 році було зареєстровано 1583 смерті, в 1934 – 272, 1935 – 130, 1936 – 120. В Олександрійському районі (за неповними даними), відповідно, – 1358, 314, 276, 307. У Знам’янському (за неповними даними) – 631, 329, 297, у тому числі в селах Іванковому – 129 (за 5 місяців), Казарні – 136 (7 місяців), Плоскому – 198 (7 місяців).
Такими є деякі факти про період голодомору в нашому краї, коли за часів новітньої кріпосної системи у страшних муках помирали, залишившись без крихти хліба, тисячі і тисячі ні в чому не повинних людей. Їхніми кістками комуністична влада мостила дорогу до "світлого майбутнього"…
Читайте також:
- «Голоси із 33-го» - спогади про голод на Кіровоградщині
- У Кіровограді презентовано книгу про голодомор, написану працівниками СБУ
- Засвіти свічку!
- У Кіровограді на одну хвилину зупиняться всі підприємства
- Опрос Р.К.С.: Зажжете ли вы 24 ноября свечу в память о жертвах Голодомора?
Новости в тему:
- У Кіровограді відкрилася виставка, присвячена Голодомору 1932-1933 років — Прес-служба ОДА
- СБУ опитала на Кіровоградщині 86 свідків Голодомору-Геноциду — Кіровоград.proUA.com
- 22 листопада у Кіровограді відбудеться вшанування пам'яті жертв Голодомору — 100 округ
- Голодомор в Кировограде — Украина-Центр
- Театр абсурда по-кировоградски. К нам приехал Президент — Коммерсант
Перепечатка материалов допустима только со ссылкой на РКС. Ссылка для традиционных СМИ — rks.kr.ua; гипер-ссылка для использования в онлайне — <a href="https://www.rks.kr.ua/">Новости Кировограда</a> (скопируйте и вставьте).
Уважайте чужой труд: все новости, опубликованные в РКС, проходят редакторскую правку. Иногда это просто исправление ошибок, но часто, чтобы придать новости читабельный вид, материал приходится переписывать с нуля. И даже в этом случае мы всегда указываем источник. Коллеги, ждем того же от вас. Спасибо.