Юля Касьянова: «Тепер я розумію, що захоплення – це дуже важливо»

Хобі

Миле дівча, така собі справжнісінька принцеса, з навдивовижу красивими очима й розкішним волоссям.

Звичайна, на перший погляд, дівчинка-­хмаринка, як і багато її однолітків — п’ятикласників. Ходить до школи, любить добрих учителів, була б зовсім не проти, якби відмінили домашні завдання, на які доводиться витрачати так багато часу.

Інколи, під настрій, пише вірші, хоча й не оприлюднює іще критично оцінюючи їх як не зовсім досконалі й дитячі. Залюбки відвідує кінотеатр, щоб переглянути цікавий пригодницький фільм, мріє прочитати останню книгу про Гаррі Поттера, подруг обирає добрих і вірних.

А водночас – учасник стількох персональних виставок по всій Україні і, зокрема, в стольному граді Києві, володарка багатьох дипломів, відзнак, нагород, що і маститі художники можуть позаздрити. Бо – вже майстер. Скульптор. Має захоплення, що народилося, мабуть, разом із нею, спростувавши відоме твердження про відпочинок природи на дітях талановитих батьків.

А тато Юлі ­Юрій Касьянов, відомий у Кіровограді й далеко за його межами художник, майстер прикладного мистецтва (у творчому доробку, крім живописних полотен, – оригінальні витвори із дерева та глини), колекціонер і меценат. Однак, як стверджують батьки, вони не «вирощують» зірку й дбають найперше про те, щоб виросла донька людиною зі щедрою душею і добрим серцем. Щоб не перестала любити світ, дивуватися його красі, як насолоджується цим нині. І щоб не втратила бажання відтворювати його так само талановито й самобутньо, як вдається та хочеться сьогодні.

– Тато постійно говорить про те, що треба багато й наполегливо працювати, у школі добре вчитися, бо без праці нічого не вийде, – поважно розповідає Юля. – Отож, і ліплю не тільки тоді, коли мені хочеться. А й щоб зробити приємне татові, бо він любить, коли я надовго не перериваюсь. І тому ми вирішили, оскільки в буденні дні багато часу забирає навчання, що на вихідних обов’язково ліпитиму. І на всіх канікулах.

Як почала малювати (а спершу були малюнки на папері), Юля не пам’ятає, бо ж сталося це тоді, коли дівчинці .. ще й року не було! Татові дуже хотілося побачити, якими ж талантами нагородив Господь це маленьке диво (а хотілося, звісно, одразу «вловити» свої мистецькі гени!). І от одного дня посадив карапузика за стіл і схвильовано поклав поряд альбом і фарби... З трепетом почав чекати, як зреагує дитина, що робитиме. Юля почала малювати! І те, що у неї вийшло, не просто сподобалося татусеві. Він радісно констатував: його затаєне бажання бачити в доньці своє мистецьке продовження може щасливо реалізуватися.

– Потім, – розповідає Юля, – захопилася ліпленням із пластиліну. І коли тато побачив, що мені це справді подобається, то запросив учителя, Сергія Миколайовича. З ним ми перейшли на глину. Спочатку ліпили звірів. Різних­різних: і тих, що жили у нас удома, і яких бачила в мультиках чи зоопарках, і тих, що особливо подобалися в енциклопедіях (мені завжди тато з мамою дарували ці чудові книги – великі, яскраві). Не так давно перейшла на вази. А якось тато захотів побачити, як я сама працюватиму, без будь­якої участі вчителя. І у мене вийшло зовсім непогано! Тепер ліплю сама.

Так, цей світ природи й тварин, в якому вона живе із дитинства і в якому їй дуже комфортно, Юля відображає по­своєму, зауважує Юрій Володимирович. І дуже важливо, щоб збереглося це неординарне мислення. Й не тільки в творчості, а в сприйнятті всього оточуючого, адже, переконаний тепер уже успішний бізнесмен, і бізнес, і будь­яка діяльність — це теж творчість.

– Я ніколи їй не допомагаю, не підказую, навіть учителя попросив тимчасово відійти, оскільки його роль бачив у тому, щоб навчити Юлю техніки, а стиль має бути тільки її. На тих численних виставках, конкурсах, фестивалях, у яких брала участь донька, практично всі знавці­професіонали також радили: «Не віддавайте її вчитися, бо там заженуть у рамки і вже такої індивідуальності не буде». Тому я дозволяю сказати їй, коли бачу, що потрібно щось підкоригувати: ти можеш краще. А найголовніше, не стомлююся повторювати: робити все від душі...

Перші гроші від проданих робіт Юлі (а, як правило, на всіх виставкових заходах люди хотіли придбати роботи юного скульптора) пішли дітям-­сиротам. Так було вирішено на сімейній раді, оскільки найголовнішим у родині вважається виховати в дитині людяність та доброту, співчуття до доль інших. І щоб це залишилося назавжди. Нині в Севастополі є постійно діюча виставка робіт Юлі Касьянової. Є й постійні надходження за продані скульптурки. І от нинішнім літом на ці кошти історичний факультет Кіровоградського педагогічного університету провів археологічні розкопки на річці Синюсі, про що наш журнал розповів у минулому числі. Таке спонсорство Касьянових невипадкове, оскільки до археології давно прихильний глава сім’ї: на його робочому столі взагалі «лежить» кам’яний вік, і погляд відвідувача одразу вихоплює ці притягальні речі...

Бачення і розуміння світу по­своєму, переконаний Юрій Володимирович, є дуже важливим для дитини, а вміння зображувати й відтворювати його відповідно – це те величезне задоволення, яке щастить відчути тільки людям творчим, неординарним. Напевне, тому, що і для Юлі найважливішим є сам процес «ліплення» образу, відтворення почуттів, до нагород, за словами батька, вона ставиться прохолодно: «Їй головне – щось творити».

– Люблю робити правдоподібних тварин, щоб вони уже не дуже були схожі на мультикові, з яких починала, – розповідає й Юля. – І вази ліплю зі звірами. Часто зображую тваринок, яких знаходжу в енциклопедіях, інколи фантазую, і все виходить дуже красиво. Останнім часом багато зліпила коней: у нас є дві чудові конячки, які мамі з татом подарували. Ми їх усі дуже любимо, часто навідуємо у конюшні. Мене вони також пізнають, і я вже пробувала проїхати верхи, навіть галопом! Спочатку, якщо чесно, було страшно, але потім захотілося ще.

Улюблене місце відпочинку Касьянових – дача на березі прозорої Синюхи. Отам не потрібні ні комп’ютер, ні телевізор! Там є природа, риболовля (тато – запеклий рибалка та мисливець), і Юля, яка мало не з року «рибалила» разом із татом, тепер ловить рибу по­справжньому, по­дорослому.

І там, на дачі, постійно живуть ще одні сімейні улюбленці – дві німецькі вівчарки та дві молоденькі мисливські собаки. З вівчарками, каже Юля, – повне порозуміння, а от одна із сестер­«мисливців», Феня, виявилася такою, що не засвоює правил хорошого тону: і в будинок без дозволу заходить, і на стіл залазить. «От тепер і думаємо: як же виховати її? Бо вона ж поганий приклад і своїй сестрі показує, і вівчаркам!»...

Раніше у Касьянових жили сови, сокіл і, звичайно, ж коти. Нині залишилися тільки киці. «Я їх дуже люблю, вони такі теплі, пухнасті, й коли лежу, то обов’язково якась із них прийде і вмоститься поряд. Ще й обов’язково хвостом на мій ніс!» Ну, як у такому оточенні не захочеться створити свій художньо­тваринний світ!

– Коли я тільки починала ліпити, не зовсім розуміла, що взагалі відбувається, – зізнається Юля. – Чому мене возять по всіх виставках, беруть на різні заходи, знайомлять з різними людьми. А тепер розумію, що для мене це дуже важливо, якщо відмовлюся від цього, тоді все закінчиться, про мене всі забудуть. От і у школі у звичайні дні про захоплення особливо ніхто не говорить, а от коли я, приміром, привожу черговий диплом, тоді мене вітають перед класом, мені аплодують, це дуже приємно.

Нинішнього літа Юля Касьянова брала участь у фестивалі «Світ талантів», що проходив у дитячо­юнацькому центрі «Молода гвардія» під Одесою. Зі скульпторів була тільки наша героїня, всі інші – художники. Природно, роботи Юлі привернули увагу, і юна кіровоградка привезла гран­прі фестивалю. Ще й подарувала кілька копій своїх робіт почесним гостям, які «дуже дякували мені й бажали нових успіхів».

Працювати, тобто ліпити, Юля може, поки не стомляться руки — і годину, і дві, і більше. «Бо коли залишаю свою річ недоробленою, мені дуже незатишно, я хвилююся за неї, щоб із нею нічого не сталося, хоча завжди після завершення роботи старанно запаковую своє творіння. А от коли поганий настрій, я швидко стомлююся і тоді не все виходить. Але тоді кажу собі: треба просто зосередитися, подумати, чого не вистачає, й доробити. Інколи ж прошу маму, щоб допомогла мені: вона дуже розуміє мене».

А мама Віта у розмові зі мною поділиться своїми секретами виховання Юлі.

– Я її ніколи не сварю. Для мене головне, щоб у дитини була своя думка, щоб вона вміла сама відрізнити правду від неправди, хороше ­ від поганого, щоб сама робила висновки. Юля – Козеріг за гороскопом: не задириста, але має свою думку, хоча, з огляду на вік, іще не завжди може відстояти її. І часто, коли веду з нею відверті розмови на різні теми, розумію, що вона набагато доросліша, ніж навіть я про неї думаю.

Ліпити Юля любить і в майстерні, і у себе в кімнаті. Тому батьки стежать, аби глина постійно була під руками, щоб у будь­який момент можна було сісти за роботу, як тільки виникне таке бажання. А сам творчий процес намагаються регулювати так, щоб, за словами мами, донька не стала ремісником і, водночас, щоб була певна дисципліна, яка спонукає до системи, коригування інших занять.

А скориговувати є що! «Уже п’ять років ходжу в «Кукарачу» – дитячу студію при облтелерадіокомітеті. Там знімаюся у телесеріалах, веду дитячі програми, беру участь у різних радіо­ і телепередачах. У серіалах ми зі старшою сестрою Олею граємо».

На запитання, як почувається перед камерою, спокійно відповідає: «Мені зовсім не страшно, почуваюся, як завжди». А от ролі цікаві ті, що «наближені» до головних, бо в епізодах не завжди й зрозумієш, що ж таки відбувається? От в останньому проекті грала сестру головної героїні, то це вже було щось!

А ще кілька місяців тому почала ходити на спортивні танці. Спочатку, зізнається, не зовсім була впевнена в собі, а тепер уже зовсім інші відчуття. «Я взагалі, виховую себе так, що, навіть коли щось не вийшло, то нічого страшного: вийде наступного разу. На це обов’язково треба налаштуватися, й тоді все так і буде!».

Хлопчики подобаються виховані, оскільки «невихований, як би ти не говорила, не може ні тебе зрозуміти, ні смисл зробленого чи сказаного ним, щоб і йому було так само боляче. Невихованого ніяк не переконаєш у тому, що я все правильно зробила: він однаково відстоюватиме своє. А з вихованим зовсім інша справа: він намагатиметься зрозуміти і не робитиме тільки так, щоб було по­його».

Понад усе, навіть більше, ніж свій день народження, любить Новий рік, особливо, коли родина святкує його вдома і по всьому будинку розносяться п’янкі пахощі хвої. Тоді хочеться щось вигадувати, якось неординарно святкувати: якось із сестричкою придумали цілу новорічну казку­п’єсу – за своїм сценарієм, зі своїми костюмами і піснями. До речі, останнім часом Юля освоїла гру на бандурі, от тільки часу на серйозні заняття катастрофічно не вистачає.

На виставки, каже наша героїня, цікаво, щоб приходили діти, бо хочеться бачити, як вони, ровесники, «сприймають мою творчість». Увагою ж дорослих, зокрема відомих в Україні людей, юна скульпторка не була обділена з самого початку. Після успішної першої виставки у рідному Кіровограді роботи Юлі Касьянової поїхали до столиці. І там – у Фонді культури України, в Київському театрі юного глядача, у Верховній Раді – її щиро вітали фахівці, називали «наша колега», й багато хто до знайомства з автором взагалі вважав, що роботи виконані цілком зрілим майстром.

Нині Юля живе новою ідеєю – хоче створити фонтан для дітей, який би по­справжньому стояв і працював на дитячому майданчику. «Спочатку зробимо пробний – у квартиру. Якщо все вийде, почну ліпити великий. І щоб там – на двох рівнях – були різні тваринки. На першому – слони, на яких стоятиме фонтан, а далі – пінгвінчики, дельфінчики, усякі екзотичні тваринки. Другий рівень триматимуть кити, він весь буде зелений і також «усіяний» різними звірами, які обертатимуть його» ...

Фонтан – для дітей. І тільки дитина, переконаний Юрій Володимирович, може створити його, вибудувати той особливий світ, що зрозумілий і близький усім Юлям і Колям.

– Ви ж подивіться, які у неї тваринки живі й рухливі! – не приховує емоцій, коли розглядаємо фігурки. – І вона з ними робить усе, що заманеться її фантазії. От вам тато­кіт­мисливець, тато­кіт на відпочинку, кіт на лижах, дворовий кіт, господар смітника! А це – джунглі, Юля ніколи там не була, але так уявила їх. Ми й відомих трьох поросят в Африку відправили! Бо щодня увечері перед сном Юля просила читати їй цю казку. Щоразу одне й те ж саме було нецікаво, тому придумували на ходу. Подія одного з експромтів відбувалася в... Африці. Юлі це так сподобалося, що з тих образів створила цілу скульптурну групу! І композиція підводного світу народилася так – з уяви, але яка природна композиція! Тому­то й хочемо, щоб цей світ якомога довше залишався в душі доньки таким же своєрідним і неповторним...

... На виставці робіт юної майстрині із Кіровограда у Верховній Раді перший Президент України Леонід Кравчук, поспілкувавшись із Юлею, сміливо зауважив: «Бачу майбутнього Президента України!». Минув рік, Леонід Макарович приїхав до Кіровограда у державних справах. З Юлею зустрілися, наче добрі друзі. Обмінялися подарунками. Столичний гість поцікавився, як справи у юного митця. «Усе чудово! І знаєте, я тут подумала і вирішила: буду президентом України!».

Тож, Юлечко, іди сміливо уперед! Країні президент завжди потрібен.

Людмила Момот

Теги новости:

Юля Касьянова

художник

скульптор

одаренный ребенок

детское творчество

выставка

Новости в тему:

• Кіровоградський «Пролісок» оголошує набір дітей — 7 мая 2012 весь Кіровоград
• Кировоградские художники покажут, как создавалась Чудо-писанка (видео) — 25 апреля 2012 весь Кировоград
• У Кіровограді відбудеться вуличний фестиваль — 24 апреля 2012 Кіровоградська міська рада
• В Кировограде открылась выставка картин из... рыбных костей — 19 апреля 2012 Утренний город
• У Кіровограді показали колекцію відреставрованих ікон (відео) — 11 апреля 2012 Подробности

Новости Кировограда: обсудить на кировоградском форуме