Олександр Жовна: «Минуло багато років – і її тіло пахне вже сухофруктами»

Кіровоград.proUA.com

25 березня шанувальники побачили зовсім іншого Олександра Жовну – кривавого і жорстокого.

Жовна як літературна гордість Кіровоградщини не міг залишитись без слухачів. Проте заздалегідь про зустріч знали лише журналісти і втаємничені. Чи то організатори бажали захистити Олександра від натовпу прихильників, чи надати атмосферу ексклюзивності – приміщення було розраховане не більш як на 50 людей. Тому не дивно, що в залі бібліотеки імені Чижевського зібралися майже всі свої, атмосфера була дружньою і невимушеною.

Остання подібна зустріч була 7 років тому – презентація книги «Експеримент».

– Хочу дещо пояснити. Я досить мало користуюся розмовною мовою, бо працюю в будинку з таким контингентом, де майже не доводиться спілкуватися, особливо більш-менш літературною мовою, тому практики спілкування розмовною мовою в мене немає. Коли потрапляю в аудиторію інтелектуалів, то я переживаю. І по суті в мене немає чого вам сказати нового, – каже письменник.

– Чи Вам комфортно самому? – запитує модератор Світлана.

– Мені не комфортно, перш за все, що ти до мене звертаєшся на «ви». Справді, я звик до самотності – комфортно. Раніше я писав і це була необхідна умова – самотність або стан закоханості.

– «Раніше писав»… А зараз не пишеш?

– Ні. Зараз я не пишу. Я сказав класик, «якщо ти можеш не писати, – не пиши».

– Але зараз ми живемо в такому світі, де шукаємо самотності і не можемо знайти...

– А ви приїжджайте у Новомиргород, – звертається Жовна до аудиторії. – Нічого не залишається, як їздити на рибалку, грати в футбол, пити вино із друзями.

Цього дня глядачам хотіли представити кінематографічного Жовну.

– Це не зовсім те кіно, яке я хотів вам показати. Якщо, може, хто знає, то я зняв свого часу фільм «Бойня». Зараз «Бойню» взяли на міжнародні фестивалі в Австрію і Фінляндії. Ми його трошки змінили – фінал і титри. Боюся, що більшість не сприйме це кіно, воно занадто натуралістичне, в залі багато жінок.

Спочатку ми думали підібрати кіно, що мені імпонує. Я пропонував «Великі надії» Альфонсо Куарона. Я трохи впізнаю себе в головному персонажі. В тому хлопчику – творчій особистості, – який, перш за все, хотів щось довести не собі, а дівчині, в яку був закоханий. Так і я писав колись для дівчини, яка пізніше стала прототипом героїні в оповіданні «Її тіло пахло зимовими яблуками». Пройшло багато років – і її тіло пахне вже сухофруктами. Але, як казав Чехов, стан закоханості говорить людині про те, якою вона повинна бути. От, може, тоді я був таким, як потрібно бути. Щось творив, щось писав. З роками цього стану все менше, тому очевидно все менше творів.

– Перед показом фільму варто зробити преамбулу, – пояснює модератор. – Ти холоднокровно ставишся до вигляду крові? Ти жорстока людина?

– Я ніколи не був жорстокою людиною. Але з роками відбувається щось дивне. Я стаю трохи черствішим, але разом з тим стаю сентиментальним з приводу банальних речей. Я от плачу, коли дивлюся радянські мультфільми.

І ось – кіно. 12 хвилин стрічки.

Картина показує фрагмент з існування забійного цеху: від вантажівки з тваринами, сліз на очах телят, «живописного» процесу вбивства до закривавлених туфель забійника. Як не шокує загальний процес, контрольним пострілом для тих, хто таки не покинув залу, стає перемежування кадрів обіднього застілля робітників з убивством.

Як виявилось, інший – це кривавий Жовна.

– Ви вирішили цим фільмом показати нам, хто ми є? Задекларувати це? – запитує модератор.

– Якби ви побачили той варіант, що поїхав на фестивалі… Там змінений фінал. Там жорстокіше. У нас у фіналі дитина зі свічкою – своєрідне примирення, замолення гріхів. На фестивалі в кінці з’являється крупним планом така вишукана тарілка з приборами, і апетитний сендвіч парує, і англомовні титри «смачного»…

Біографічна довідка. Олександр Жовна народився 15 лютого 1960 року. Випускник Київського державного інституту ім. Горького (нині – педуніверситет ім. Драгоманова). З 1982 року і до цього дня працює дефектологом у дитячому будинку для розумово відсталих дітей на батьківщині, у Новомиргороді Кіровоградської області.

За його творами зняті фільми «Партитура на могильному камені» (1996 рік, реж. Ярослав Лупій), «Ніч світла» (2004, реж. Роман Балаян), «Секонд-хенд» (2005, реж. Ярослав Лупій). У 2007 році дебютував як режисер – драмою «Маленьке життя».

Настя Дзюбак, фото — Википедия

Теги новости:

искусство

культура

литература

кинематограф

Александ Жовна

интервью

Новости в тему:

• У Кіровограді створюють історичний заповідник «Старий Єлисавет» — 22 февраля 2013 Коментарі: Кіровоград
• Ученицям кіровоградських шкіл присуджено стипендії Президента — 22 октября 2012 Новини Кіровоградщини
• Кировоградский театр корифеев открылся после реконструкции — 22 октября 2012 Утренний город
• Кіровоградський кандидат у нардепи дивується, як досі ніхто не вчинив замаху на Януковича — 18 сентября 2012 Новини Кіровоградщини
• У Кіровограді презентували серію книг «Єлисаветградське коло» — 14 сентября 2012 Новини Кіровоградщини

Новости Кировограда: обсудить на кировоградском форуме